Інформація для батьків та здобувачів освіти
Чому підлітки вчиняють самогубство?
Як батькам розпізнати суїцидальні наміри у дитини?
Що спонукає підлітків вчиняти самогубство?
Як показують дослідження, найчастіше причиною для суїцидів серед підлітків стають переживання сильного стресу, глибокої невпевненості у собі, розчарування собою або іншими людьми, втрата.
За цими причинами найчастіше стоять сімейні проблеми (нерозуміння з боку близьких, відсутність з ними тісного емоційного зв’язку, несправедливе ставлення або й психологічне та/або фізичне насилля вдома тощо).
Приводом до самогубства можуть стати академічні проблеми в школі (проблеми зі шкільною успішністю, конфлікти з учителями) та у спілкуванні з однолітками (нерозділена симпатія, булінг тощо).
Під час війни підліток також може зіштовхнутися з травматичним досвідом, втратами, стати свідком або сам зазнати насилля. І не маючи достатньо ресурсів, аби впоратися із переживаннями, отримати натомість додатковий стимул до суїциду.
Причиною підліткового самогубства може стати й підліткова депресія. Батьки можуть помітити такі її симптоми, як смуток, дратівливість, безнадія, нудьга та схильність відчувати себе пригніченим майже весь час, втрата здатності радіти та відчувати задоволення.
Якщо такий стан підлітка триває два тижні поспіль, необхідно звернутися на консультацію до дитячого психіатра. Але тут варто пам’ятати й про те, що деякі підлітки вміють приховувати свої почуття або не знають, як ними поділитися.
Розлади настрою, розлади харчової поведінки та інші психіатричні захворювання також можуть підвищити ризик самогубства підлітка. Наприклад, молоді люди з шизофренією можуть чути голоси (слухові галюцинації), які ніби кажуть їм покінчити з життям, навіть якщо вони не хочуть помирати.
Але суїцидальні спроби у підлітковому віці – це у жодному разі не бажання померти, а скоріше протест, спроба привернути увагу до свого болю або заглушити його. Це ситуація, яку підліток не може вирішити самостійно, і про яку не може розповісти важливим для нього дорослим.
Можливо, немає довірливих стосунків із батьками, які не чують його та карають за помилки. І не маючи змоги достукатися та дочекатися допомоги, або відчуваючи надто сильний імпульс кардинально припинити страждання, яке він не може (не знає, як) припинити іншими способами, підліток може побачити єдиний вихід у самогубстві.
Чи є “найбільш ризиковий” вік для суїцидальної поведінки?
Психологи називають це “12-21” – період, коли змінюється гормональна система, що впливає й на поведінку та емоційні стрибки. Але у нас бували випадки звернень, наприклад, із суїцидальними думками у десятирічної дитини. А серед деяких вчених є думка, що підлітковий вік може тривати до 25 років.
Та окрім фізіологічних, під час війни накладаються й інші обставини. У дітей змінюється середовище, вони сумують за домом, втрачають контакт із друзями.
Чи винні в цьому батьки?
Батьки не можуть мати контроль над думками дитини, до того ж думка про самогубство – не дорівнює вчинку. Час від часу вона може виникати у житті майже кожної дорослої людини: пробігати мигцем або ж нав’язливо сидіти у голові. Так само ця думка може з’являтися й і у більшості підлітків.
Справедливо буде сказати, що батьки відповідальні – за атмосферу, яка панує в сім’ї, наскільки вона є безпечною, і наскільки дитина, підліток відчуває, що батьки – це безпечні стабільні дорослі, з якими можна обговорити будь-яку тему.
Чудово, коли дитина, знаючи, що зробила якусь дурницю, думає не про те, що вдома її “вб’ють”, а що треба скоріше розповісти мамі, бо вона допоможе. Чудово, коли підліток, переживаючи важкі почуття, хоча б частково може поділитися ними зі своїми батьками й мати від них підтримку.
Батьки винні лише у випадку планомірного доведення ними підлітка до самогубства – це провина, яку встановлює слідство, і за яку передбачена кримінальна відповідальність.
Чи існують “червоні прапорці”, за якими можна зрозуміти, що дитина має такий намір?
Найчастіше такі думки виникають в депресивному стані.
Перше, що може на нього вказувати – це збій режиму та рутини: дитина погано спить та їсть, хоча раніше могла швидко й міцно заснути та мала хороший апетит. Перестає турбуватися про себе, їй байдуже до свого зовнішнього вигляду.
Інше – зміна поведінки: раніше дитина була активною й мала багато друзів, а раптом почала замикатися в собі й рідко виходить навіть з кімнати. Або ж різко змінилося коло друзів.
У дитини може бути стан апатії: нічого не радує, не цікавлять заняття, якими раніше захоплювалася, як-то спорт або творчість. Втрачається мотивація до навчання. Або бракує енергії, немає сил ні на що, часті запаморочення.
Також можуть бути “емоційні гойдалки”: зазвичай спокійний підліток надто емоційно реагує з кожного приводу.
Тривожним прапорцем” є самоушкодження: порізи, подряпини. Підлітки можуть приховувати їх під довгими рукавами, й тому батьки часто дізнаються про них надто пізно. Втім, часто про цей намір діти заявляють відкрито: пишуть у соцмережах, або ж у розмові з батьками озвучують думки на кшталт “Навіщо мені жити?”.
Якщо дитина хоче собі нашкодити, з нею точно відбудуться якісь зміни, які батьки мають помітити та поставитися серйозно, не списуючи на “перехідний вік”.
Що робити батькам, якщо побачили у дитини ці “червоні прапорці”?
Якщо є ознаки депресії та навіть спроби самопошкодження, насамперед потрібно звернутися до психолога, який зможе у разі потреби скерувати до психіатра. Без допомоги спеціаліста вийти з цієї ситуації буде важко. Й до того ж порізи в стані афекту можуть бути серйозними, аж до госпіталізації. Навіть якщо підліток не мав наміру вбити себе.
Що робити, якщо дитина написала в соцмережах (або згадала в розмові), що хотіла б померти?
Найперше – поставитися до цього з увагою, НЕ сприймати такі заяви як шантаж або пусті погрози. Якщо проігнорувати їх, підліток може вирішити: “Ви мені не вірили – а я вам доведу”.
Навіть якщо підліток вдається до маніпуляції, це означає, що він не знає, як розв’язати питання прямо, через діалог з батьками або іншими дорослими. І це сигнал про те, що дорослі щось упускають і не помічають: чомусь дитина не звернулася з цим питанням до них, а пішла до соцмереж. І про це потрібно з нею говорити, спробувати налагодити стосунок, відновити довіру.
Констатувати факт: “Ми побачили пост на твоїй сторінці, це нас дуже стурбувало, ми переживаємо за твою безпеку. Давай поговоримо про те, що тебе хвилює”. Тобто спробувати побудувати діалог, щоби дізнатися, що саме спричинило цю заяву. Не агресивно, не маніпулюючи дитиною, не тиснучи на неї, з любов’ю та підтримкою – щоб вона була готова говорити.
Чи потрібно слідкувати за дитиною 24/7, щоб нічого не пропустити?
Постійний контроль, коли батьки перевіряють пошту та месенджери, заходять до кімнати без дозволу – йде від страху: переживають за дитину, але контакту з нею немає. Але тим самим можуть ще більше зіпсувати стосунки та емоційно віддалитися.
Важлива “золота середина”: не порушуючи кордонів підлітка, помічати, якщо з ним щось не так, і бути в емоційному контакті.
Можна підтримувати контакт, розробивши спільні ритуали. Наприклад, ввечері за чаєм обговорювати, як минув день, ходити кудись на вихідних, раз на тиждень замовляти улюблену їжу на вечерю. І таким чином завжди знати, чим живе дитина.
Чи може бути “профілактика самогубства”? Що треба робити, щоб убезпечити дитину від таких думок?
Тут важлива наша емоційна стабільність та стійкість, або “резильєнтність”.
Якщо підлітки мають довірливі стосунки з батьками, тоді вони більш стійкі, і їм легше впоратися зі стресовими ситуаціями.
Також в цьому віці важливо вчитися самостійності, відповідальності. Якщо підліток не дотримується правил, які існують в родині, несамостійний – за нього все виконують батьки, то йому буде важко адаптуватися до викликів життя.
Також стійкість можна формувати через відчуття причетності до важливої справи. Наприклад, у нашому осередку є простір, в якому підлітки створюють спільні проєкти, тим самим зміцнюючи внутрішню емоційну стабільність.
Втім, якщо у дитини є проблеми, з якими вона не може впоратися, і вона каже про це, не варто казати, аби вирішувала сама. Наприклад, якщо вона стикається з булінгом та просить перевести до іншої школи – слід прислухатися і разом шукати шляхи вирішення. Тоді підліток відчуватиме вашу підтримку.
Під час війни, на жаль, складно створити ідеальне середовище, в яких дитина почувалася б повністю в безпеці. Але можна робити для цього все від себе залежне.
Як обговорювати з дитиною тему самогубства, щоб не зробити гірше?
Якщо батьки дізналися про суїцидальні тенденції в дитини, думки, наміри або навіть спроби, то перший крок – спробувати вирішити це з самою дитиною.
Підліток може вдаватися до спроби суїциду, якщо не бачить іншого виходу: “вікно” її сприйняття ситуації звужується до “щілини”. І завдання батьків – розширити його, аби з’явився “просвіт”.
Важливо не знецінювати ситуацію, яка хвилює підлітка, навіть якщо досвід підказує дорослим, що об’єктивно це не дуже важка ситуація. Адже для нього зараз це може виглядати найважливішим і найважчим у житті.
Також краще не звинувачувати, утриматися від коментарів на кшталт “що ж ти накоїв” або “я ж казала, що так робити не можна”: навіть дорослим може бути важко передбачити, до яких наслідків можуть привести їхні дії.
Натомість потрібно разом з підлітком розібрати проблему, навчити його, що робити у важких ситуаціях.
З’ясувати причини та наслідки, а найголовніше – підібрати та проаналізувати варіанти вирішення. Можна влаштувати спільний “мозковий штурм” та згенерувати якомога більше ідей, а потім обрати з них найкращу.
Підліток – це вже не зовсім дитина, і дорослішаючи, має зростати у своїй компетенції, ресурсі, впевненості: що б не сталося, це можна “розрулити”. Батьки тут можуть стати прикладом того, як можна вирішувати складні ситуації.
Якщо ж розмова заходить в глухий кут, і ці думки в дитини нікуди не зникають, вона говорить щось на кшталт “як добре тим, хто вмер”, батькам може теж знадобитися підтримка і, можливо, поради, як зробити взаємодію з дитиною більш ефективною. І щоб в дитини не виникало відчуття тиску, примусу, запропонувати: “Я хвилююся за тебе, хочу допомогти. Якщо не можеш розповісти мені – давай звернемося до психолога”.
Але буває й так, що підліток сам просить батьків відвести його до психолога. Такі прохання у жодному разі ігнорувати НЕ можна.
Трапляються випадки, коли дитина просить про допомогу, просить батьків посприяти їй знайти психолога, але батьки переконують її (і себе), що все нормально (з кращих міркувань, наче намагаючись показати дитині, що вона в порядку). Поки справа не доходить до самоушкоджуючої поведінки, про яку батьки дізнаються лише згодом.
Дитина прочитала в новинах про випадок суїциду і питає в батьків, чому це сталося. Як правильно їй відповісти?
Це так званий “інфопривід” для бесіди, під час якої можна з’ясувати, що дитина про це думає, як сама до цього ставиться, чи викликає в неї такий вчинок: тривогу страх, чи навпаки, надмірний інтерес. І тут варто скоріше не давати пояснення, а ставити запитання.
Підліток каже: “Я прочитав(ла), що людина викинулася з вікна. Чому вона це зробила?”. Можна спитати натомість: “А як ти думаєш, що її могло підштовхнути до такого вчинку? Чи загалом існують достатні причини для того, щоб вбити себе?”. І в тому, що підліток відповість, буде ясно, що могло би бути такою причиною для нього. “Як ти думаєш, чи мала ця людина ще якісь варіанти вирішення ситуації? Чи справді позбавити себе життя – це хороший вихід?”.
З відповіді на це питання ми можемо бачити, як підліток загалом ставиться до факту суїциду. Також варто запитати, які почуття підліток має щодо цієї ситуації.
Батькам також варто наголосити, що самогубство – не спосіб розв’язання проблем. Скоріше за все, ця людина не хотіла помирати, однак тепер позбавила себе шансу на щастя: адже життя складається не тільки з темних смуг – є і світлі, і їх шкода втратити.
При цьому не варто засуджувати людину, яка скоїла цей вчинок: мета розмови – зрозуміти підлітка, проговорити думки та почуття, які виникають у нього стосовно цього. І доречним буде меседж про те, що мама і тато в будь-якій ситуації готові підлітка вислухати та допомогти, він завжди може розраховувати на них.
Коли молоді люди дізнаються про самогубство когось із близьких знайомих (членів родини, друзів або однолітків), вони з великою імовірністю подумають або навіть можуть спробувати вчинити самогубство самі. Тоді батьки мають бути особливо пильними.
Дітям і підліткам може знадобитися додаткова підтримка, включаючи професійні консультації, щоб впоратися з сильними почуттями, які викликають в таких ситуаціях.
Самоушкодження (селф-харм) – що це таке і з чим його їдять
Самоушкодження (англ. self-harm) – це умисна спроба завдати собі будь-якої шкоди, яка, в більшості випадків, не має на меті здійснення суїциду.
Найбільш поширеним є завдавання собі фізичної шкоди. Зазвичай самоушкодження здійснюється шляхом нанесення собі порізів, обпікання шкіри, зловживання медикаментами або навіть за допомогою ударів головою об стіну.
В останні роки зростає кількість підлітків, що заподіюють собі ушкодження. Можна сказати, з’явилася «мода» на Селф-Харм. Підлітки наносять собі порізи ножами і бритвами, що дозволяє їм заглушити психологічний біль і негативні переживання. Фізичний біль допомагає підліткам отримати контроль над емоційним станом.
Створюються навіть спеціальні інтернет-ресурси для любителів порізів. Учасники форумів і груп у соціальних мережах знімають на фото і відео процес нанесення самоушкодження і викладають ролики і знімки в мережу.
ГРУПИ РИЗИКУ:
Підлітки можуть наносити собі ушкодження з двох причин:
– спроба придушити емоції і піти від негативних переживань;
– спроба викликати які-небудь емоції (іноді діти підліткового віку відчувають власну бездушність і прагнуть відчути себе живими).
Фактори, що провокують самоушкодження, такі:
– негативна обстановка в сім’ї, наприклад, постійні конфлікти між батьками;
– зайвий перфекціонізм підлітка;
– вплив однолітків, які можуть вважати селф-хармінг проявом власної унікальності і несхожості на інших;
– сексуальне насильство;
– наявність невротичного розладу;
– формування залежності, при якій нанесення ушкоджень і заподіяння собі болю стає способом позбутися від гнітючих переживань.
Часто підліток не може сказати, з яких причин завдає собі ушкодження. Частина підлітків дійсно займаються селф-хармінгом, щоб спробувати маніпулювати оточуючими. При цьому порізи досить тонкі і не досягають глибоких шарів шкіри. Головним «маяком», що вказує на демонстративність поведінки, є наявність порізів на помітних місцях і прагнення викликати провину або жалість. Однак не варто лаяти підлітка: самоушкодження в будь-якому випадку сигналізують про глибинність проблем. До того ж, частіше демонстративність в селф-хармінгу відсутня і підліток прагне заховати шрами і не прагне обговорювати проблему з родичами.
Допомогти підлітку можна наступними способами:
Якщо батьки помітили наявність самопорізів, вони не повинні вдавати, що нічого не відбувається. Важливо поговорити з дитиною, відкрито обговорити проблему.
Необхідно звернутися до психолога. Батьки можуть піти на перший прийом без дитини, щоб отримати консультацію щодо своїх майбутніх дій.
Батьки повинні відмовитися від тиску на підлітка і не пред’являти до нього завищених вимог.
Зазвичай робота з психологом потрібна для того, щоб вибудувати в сім’ї довірчі відносини. Якщо емоційна підтримка з боку батьків і довіра в сім’ї відсутні, проблему вирішити не вдасться.
Самоушкодження – досить серйозна проблема, яку ні в якому разі не можна замовчувати. Якщо у вашого родича або друга є самопорізи, не осуджуйте його і не кажіть, що він робить це щоб привернути до себе увагу. Допомогти може щира розмова, в ході якої слід донести до людини, що йому потрібна професійна допомога.
Як зупинитися підлітку від самоушкджень?
КРОК 1: ДОВІРСЯ КОМУСЬ
Якщо ви готові отримати допомогу в боротьбі з самоушкодженням, насамперед довірте свій секрет кому-небудь. Може бути дуже страшно зізнатися в тому, що ти так ретельно приховував, але це може принести величезне полегшення – розповісти, через що ти зараз проходиш.
Вирішити, кому можна довірити таку особисту інформацію, буває складно. Вибрати когось, хто не розголосить всім підряд або чи не спробує керувати тобою. Запитай себе, хто приймає і підтримує тебе – це може бути подруга, вчитель, консультант або родич. Втім, не обов’язково вибирати когось з близького оточення, з кола друзів і сім’ї. Часто буває легше поговорити з людиною, котра зможе поглянути на ситуацію збоку і зберігати об’єктивність.
Як говорити про це? Фокусуйся на своїх почуттях. Замість того, щоб розповідати подробиці самоушкодження – як і що ти робиш, щоб нашкодити собі, – розкажи про почуття або ситуації, які призводять до цього. Так людина, якій ти довіряєш, зможе краще зрозуміти тебе і твої потреби. Ти хочеш отримати допомогу чи пораду? Або просто хочеш поділитися секретом, щоб не тримати все в собі?
КРОК 2. РОЗБЕРИСЯ, ЧОМУ ТИ РІЖЕШ СЕБЕ (АБО НАНОСИШ ІНШІ ТРАВМИ)
– Навчися справлятися зі стресом і гнітючими емоціями.
Розуміння причин, які змушують тебе робити це, – найважливіший крок до відновлення. Зрозумівши, яку функцію виконує для тебе самоушкодження, ти зможеш знайти інші способи отримати необхідне, які, в перспективі, зменшать твоє бажання шкодити собі.
Пам’ятай, що частіше за все самоушкодження – це спосіб впоратися з емоційним болем. Які почуття викликають у тебе бажання порізати або травмувати себе? Смуток? Гнів? Сором? Самотність? Вина? Спустошеність? Навчившись розпізнавати почуття, які викликають хворобливі відчуття, ти зможеш почати пошук більш здорових альтернатив.
– Будь на зв’язку зі своїми почуттями.
Якщо тобі складно визначити почуття-тригери, які провокують самоушкодження, може бути потрібно попрацювати над розумінням емоцій, тобто навчитися впізнавати, що ти відчуваєш і чому. Емоційна обізнаність передбачає можливість визначати і висловлювати свої почуття від моменту до моменту і бачити зв’язок між своїми почуттями і діями.
Ідея про те, щоб звертати увагу на свої почуття – замість того, щоб відгороджуватися від них або скидати пар через самоушкодження, – може здатися страшною.
Тобі може здаватися, що біль і страх поглинуть тебе, але якщо ти не будеш намагатися засуджувати і карати себе, то скоро помітиш, що вони вщухають і змінюються іншими емоціями.
КРОК 3: ЗНАЙТИ НОВІ СПОСОБИ СПРАВЛЯТИСЯ З НЕГАТИВНИМИ ЕМОЦІЯМИ
Самоушкодження допомагає впоратися з почуттями, так що якщо ти збираєшся припинити його, потрібно знайти альтернативні способи реакції на ситуації, в яких хочеться порізати або травмувати себе.
Якщо тобі потрібно висловити біль і сильні емоції, спробуй:
– малювати, розфарбовувати або просто патякати на великому аркуші паперу червоною фарбою або чорнилом,
– писати в щоденник,
– скласти вірш або пісню, щоб розповісти про почуття,
– записати всі негативні почуття, а потім порвати папір на дрібні клаптики,
– послухати музику, яка відображає те, що ти відчуваєш.
Якщо ти намагаєшся заспокоїтися, спробуй:
– прийняти ванну або гарячий душ,
– потискати кішку або собаку, пограти з нею,
– загорнутися в теплу ковдру,
– помасажувати собі шию, руки і ступні,
– послухати заспокійливу музику.
Якщо ти відчуваєш себе самотнім або взагалі нічого не відчуваєш, спробуй:
– подзвонити подрузі або другові (і зовсім не обов’язково говорити про селф-харм),
– прийняти холодний душ,
– покласти кубик льоду на згин ліктя або коліна,
– пожувати щось з дуже вираженим смаком – гострий перець, м’яту, шкурку грейпфрута і т.п.
– вийди на сайт психологічної допомоги, поспілкуйся в чаті.
Можливі заміни відчуттям від порізів:
– зроби червоним фломастером позначки там, де ти зазвичай ріжеш,
– проведи льодом по тих місцях, де ти зазвичай ріжеш,
– одягни гумку на зап’ястя, руку або ногу, і клацай нею, замість того, щоб різати або бити себе.
Професійна допомога.
Можливо, в боротьбі зі звичкою в самоушкодженні тобі також знадобиться професійна допомога і підтримка, Пошукай і цю можливість. Спеціаліст може допомогти тобі розробити нові способи справлятися з проблемами і зрозуміти причини, які призводять тебе до самоушкодження.
Самоушкодження не виникає з нізвідки. Це зовнішній прояв внутрішнього болю, який часто йде корінням в далеке минуле або раннє дитинство. Часто воно стає відповіддю на пережите насильство, негативне сприйняття свого тіла або інші травматичні ситуації, в тому числі ті, про яких ти не пам’ятаєш або з якими не бачиш зв’язку.
Пам’ятайте: якщо людина поділилася з вами своєю проблемою, не можна її висміювати або нехтувати її переживаннями, це може призвести до стресу і появи нових порізів.
Підліткова агресія: причини, способи подолання.
Що може стати причиною підліткової агресії і як з нею боротися?
Підліткова агресія найчастіше проявляється у відповідь на несприятливе середовище, в якій підліток знаходиться. Варто визнати, що основна причина криється у ставленні до них батьків і найближчих родичів. Відсутність любові і турботи, неконструктивна критика, надмірний тиск і контроль, постійні стреси породжують озлоблене ставлення до навколишнього світу. Підліток прагне швидше подорослішати, але емоційно залишається дитиною. Тому батькам в цей період особливо важливо дотримуватися тонкої грані: ставитися до нього, як до дорослого, але й не забувати виявляти почуття і турботу. Агресія в підлітковому віці, скоріше, не напад, а захисна реакція на дії, спрямовані проти нього. Часто всі ці відчуття утрирувані, через надмірну емоційность та вразливість.
Варто визнати, що батькам досить складно навчитися правильно реагувати на поведінку дитини. Вони не просто виявляються психологічно непідготовленими, а й зовсім не можуть впоратися з масою побутових проблем. Але, як кажуть: «попереджений, а значить, озброєний», тому ми позначили найчастіші причини виникнення підліткової агресії і дамо кілька порад, як з нею боротися.
Причини підліткової агресії.
Існує кілька типів причин виникнення агресії у підлітків:
– сімейні;
– особистісні;
– ситуативні.
Сімейні причини агресії
Далеко не в кожній родині культивується правильний підхід до виховання дітей. Це, безсумнівно, мінус батьків, але й вони залежні від безлічі факторів і часто не в змозі стримувати і контролювати себе. У будь-якому випадку треба знати, яка поведінка батьків може привести до виникнення агресії у дітей в підлітковому віці:
Байдужість і вороже ставлення до дитини
Неприйняття, брак любові і її проявів
Надмірний контроль і опіка
Байдужість до життя підлітка
Відсутність емоційного зв’язку
Приниження і образа, особливо публічні
Придушення емоцій дитини і будь-яких проявів самостійності
Особистісні причини:
Ці причини можуть виникати як самі по собі, так і як наслідок сімейних обставин та впливу оточення:
Страх, очікування найгіршого
Невпевненість в безпеці
Гормональна неврівноваженість, зважаючи на період статевого дозрівання
Дратівливість і образливість, як результат невпевненості в собі
Відчуття своєї провини в чомусь
Почуття самотності
Ситуативні причини:
Найчастіше пов’язані з конкретними ситуаціями, що мають місце в житті підлітка в конкретний період часу:
Перевтома, як результат фізичного і розумового навантаження
Хвороба
Неправильний раціон харчування
Надмірне захоплення комп’ютерними іграми
Локальні неприємні ситуації в сім’ї
Способи боротьби з підлітковою агресією
Варто визнати, що єдиного рішення цієї проблеми не існує. Насамперед треба визначити, що могло стати причиною виникнення агресивної поведінки у підлітка. Грунтуючись на цьому, ви зможете визначити, що необхідно змінити в своїй поведінці, оточенні дитини.
Запам’ятайте, головна ваша задача, як батьків — звести до мінімуму прояви агресії, а значить, забезпечити максимально комфортні умови для дитини або змінити свій стиль виховання.
Найчастіше батьки стають причиною виникнення агресії у дитини, тому варто почати з виховання самого себе:
Давайте можливість підлітку вирішувати, проявляти ініціативу або ж у всьому враховуйте його інтереси.
Виключіть агресію в родині. Проаналізуйте стосунки зі своєю другою половиною на наявність агресивних випадів.
Спрямуйте підліткову агресію в корисне русло, наприклад, в спорт.
Частіше розмовляйте з дитиною. Не вказуйте що робити, візьміть на себе роль мудрого наставника, який радить, але не засуджує.
Частіше хваліть дитину, це вселить у нього впевненість.
Поважайте його вибір, навіть якщо він здається вам неправильним.
Цінні поради батькам:
· Ніколи не намагайтеся займатися вихованням дитини якщо у вас поганий настрій. Пам`ятайте, тільки ваше позитивний настрій допоможе налагодити тісний контакт з вашою дитиною.
· Виховання повинно бути поетапним. Планку піднімайте своєчасно, але поступово.
· Пам`ятайте про те, що діти є нашим відображенням. Вони беруть приклад з нас і надходять найчастіше так, як ми чинимо в нашому житті.
· Для успішного спілкування з дитиною використовуйте тільки форму емоційної, яскравою і довірчої бесіди. Мова може бути строгою, але не в якому разі різкої або грубої. Тільки спокійний і довірливий тон може донести до дитини думки і вимоги батьків.
· Станьте для дитини близьким другом, який в потрібній ситуації дасть слушну пораду, не засудить його вчинок.
· Навчіть його любити себе і оточуючих його людей. Це зробить його впевненим в собі людиною і допоможе налагодити спілкування з оточуючими.
· Навчіться бути строгими, але в той же час добрими. Якщо ви завжди показуєте любов по відношенню до дитини і лаєте його тільки тоді, коли це дійсно потрібно, це, безумовно, дасть свої результати в вашому вихованні.
· Навчіть його вмінню відстоювати свої принципи в життя.
· Завжди слухайте дитини уважно, дивлячись в його очі, тільки тоді він буде відчувати, що його проблеми і внутрішній стан дійсно вас хвилюють.
· Намагайтеся максимально більше проводити з дитиною свій вільний час, щоб він завжди почувався потрібним і улюбленим.
· Ніколи не розлучайтеся, посварившись з дитиною, спочатку помиріться, а потім вже йдіть по своїх справах.
· Завжди хваліть його за те, що він в даний момент вдома і тоді він буде завжди поспішати додому, відчуваючи себе потрібним.
· Завжди говорите йому про те, що він дуже хороший, але не краще, ніж інші, щоб він не виріс надмірно гордим і лицемірним.
· Зважайте на його думкою і вибором. Ніколи не критикуйте його, нехай навіть ви не зовсім згодні з ним.
· Вивчайте його відповідати за свої вчинки. Завжди слідкуйте за тим його вчинки, але не в якому разі його самого і якщо він не розуміє чогось, вкажіть на його помилку, розповівши, як би ви вчинили на його місці, залишивши право вибору і прийняття рішення їм самим.
· Ніколи не згадуйте про вже здійснені його помилках. Все, що було повинно залишатися в минулому.
· Чи не ставте йому ультиматуми, не читайте нотації, не допускайте злих глузувань або порівнянь, які можуть принизити або поранити його.
· Якщо вас розчаровує або ображає його поведінку – скажіть йому про це. Але не акцентуйте увагу на його поведінці, а просто розкажіть про свої почуття.
· Знизьте по можливості надмірний контроль, так як це рідко приводить до успіху.
· Чи не покладайте на нього великих надій, які він не в силах виправдати. Спочатку ясно для себе визначте, чого ви конкретно хочете від нього, а потім обов`язково дізнайтеся, чого він хоче сам і постарайтеся домовитися про принципові і найважливіших пунктах.
· У бесідах уникайте багатослів`я, щоб не втратити головний сенс бесіди.
· Ваше навіювання повинно носити характер тонкого, різноманітного і послідовного впливу на дитину.
· Розмовляйте з ним завжди, як з дорослою людиною, без достатку зменшувально-пестливих слів.
· У суперечках, якщо це можливо, поступіться, щоб дитина не відчував свою вічну неправоту, цим ви навчите дитину поступатися, визнавати поразки і помилки.
· Любіть його нема за розум, талант, красу або обдарованість, а просто за те, що він є.
· Пам`ятайте, що вам потрібно обов`язково прищепити три найважливіші якості: винахідливість, повагу і відповідальність.
· Пам`ятайте про те, що успішними людьми стають ті люди, які ніколи не падають духом, ставляться з повагою до оточуючих людей і вміють відповідати за свої вчинки.
